Пробач. Я винен, що тебе кохаю…
Та чи є у кохання людського вина?
Як сонце осіннє – багряне й безкрає,
Воно дуже швидко мина.
Пробач за тривоги і сльози з дощами,
За смуток ранковий і зоряну ніч.
Та все, що в ту осінь не сталося з нами,
Залишиться в мене в душі.
Пробач. Я не можу тебе не любити.
Кохання, як зерня, у серці зросло.
На жаль, чи на втіху, мені із цим жити.
Я вдячний за все, що було.
І буде іще. Ти пробач, ясна зоре,
Що в хвилях один заблукав.
Смарагдових хвилях осіннього моря,
Коли тебе зранку шукав.
Чи ввечері десь загубився в дорозі –
Пробач мені й цю самоту.
В думках я з тобою завжди там, де роси
Пісні світанкові плетуть.
Пробач, зрозумій і забудь, якщо хочеш.
Лелеки у вирій ізнову ідуть,
А я залишатимусь в мріях щоночі,
Щоб зранку за обрій сягнуть.
Чи буде там щастя? Не знаю напевне –
На все своя воля і час
Загоїть хвороби гарячого серця…
Та пісня ця вже не про нас.
Пробач. Наостанок тебе поцілую
Та швидко піду серед трав.
Пробач, що кохаю тебе я, земную,
Пробач, що тебе я кохав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179802
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2010
автор: Шура М