Печаль мені все менше дошкуляє –
Нічого не повернеш вже назад.
І знову молода весна гуляє,
Чарує цвітом яблуневий сад.
Осипався вишневий цвіт у трави,
Кульбаби жовтим рясно зацвіли.
З портрету дивиться на мене мама
Крізь заметіль останньої зими.
Всміхаються з світлини рідні очі,
Розказую матусі як живу.
Про те, що серце вірити не хоче,
Що не побачимось ми наяву.
Так хочеться почути рідний голос
І рідної торкнутися руки!
А пам’ять перетворюється в сльози
І над могилкою кричать круки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178603
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.03.2010
автор: Радченко