Я завжди тобою милувався,
По дорозі в Київ, та назад.
І радів, як з другом зустрічався,
Багато років вже підряд.
Шкодую, що не вмію малювати,
Я пейзаж сумний би написав -
Осокор самотній, крону крислату,
Та безмежний степ в буянні трав.
Чомусь відчув я рідну душу
У цьому дереві давно.
Самотнім також бути мушу,
Але мені вже все одно.
Тепер дивлюсь, й очам не вірю,
Лежить та крона у траві.
Не втримав стовбур буревію.
Тягнувся в небо,
а опинився на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177777
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.03.2010
автор: Платон Маляр