Нехай життя іде коту під хвіст,
Туди, де не вмикатиметься світло,
Крізь терни, крізь густий примарний ліс,
Дорогою, що звідси не помітно...
Твоє ім’я назАвжди... назавждИ,
Карбується розпеченим металом.
Та скільки ж можна лізти не туди
І обпікатися. І знову мало.
Дві паралелі. Буде тільки так.
Ніяких Лобачевських... тільки небо...
Для мене долі цей яскравий знак,
Для тебе... ні, мовчи. Мовчи, не треба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175925
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.03.2010
автор: Lenchikk_n