Немов на згарищі своїх бажань
Беруть гарячий попіл долоні
Не чуємо ні крику ні зітхань
Лише біллю віддає у скроні
Та болі власної я пил струшу
Відкину я все своє минуле
Пробачення у всіх я попрошу
Не зберіг чому усе те чуле
Пробігло все крізь пальці як вода
Погасли всі спогади жарини
І на очах лише гірка сльоза
Впаде на землю там і загине
Минуле все змочила без жалю
Змила згарище душі і болі
І диво трапилось я вже в раю
Діждався мабуть своєї долі
Все поряд нас буяло все цвіло
Всім оцим я рани свої гою
І зеленню усе там розцвіло
Лиш в тому дістанусь я спокою
Не дивує небесная краса
Бо живуть там усі люди в вірі
Самі вони для себе небеса
За віру отримують по мірі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175845
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.03.2010
автор: Гурман