*

Душа  чомусь  збирається  старіти,
а  вітер  висікає    зморшки  болем.
В  моїх  очах  кричать  вже  сиві  діти,
кепкуючи,вовтузяться  до  столу.

Коли  я  встигла  вибратись  із  "вчора"?
Чому  мене  ніщо  тут  не  дивує?
Таємний  погляд  вічного  пріора,
що  дарував  у  сні  три  гілки  туї.

Коли  він  перестане  насміхатись?
Невже  гріхи  так  важко  рахувати?
Я  в  тій  країні  мріяла  зостатись,
за  мною  знову  чимчикують  кати.

Ті  стомлені  й  самотні  очі  звіра,
які  не  знали  чим  життя  зігріти.
Мені  ще  й  досі  так  бракує  віри
і  зранку  починає  вечоріти...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175799
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.03.2010
автор: Biryuza