Душа моя жахалась дум про смерть,
Панічно гнала геть про неї гадки,
Допоки цьогосвітня круговерть
Її не взяла у свої порядки.
І понеслась нещасна в каламуть,
На дно, в намул, у темряву кромішню,
А там, на дні, існують – не живуть,
Зітхають , стогнуть, плачуть безутішно.
Я там конав серед бридких огид,
Крутіж мотав мене оскаженіло,
Загородив назад дорогу стид
І смерті вже було підвладне тіло.
Але душа змиритись не могла,
Десь в глибині жевріло сподівання,
Що опадуть гіркі кайдани зла,
Перебреде пора поневіряння.
І час пробив – її Ісус Христос
Підняв із глибочіні дошкульної
В квітучий сад, де аромати роз,
Мигдалю цвіт і вічна зелень хвої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175073
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.03.2010
автор: Рідний