Можливо, що з минулого життя.
А може які інші почуття.
Мене спонукають кашкет знімати,
І голомозим так стояти.
Тривога в серці, й сльози на очах.
А на душі нестерпний жах
За молоді свої роки,
Що розтранжирив залюбки.
За щастя я хотів би мати,
Й штани не сором протирати
У академії столичній,
Граніт науки «гризти» вічний.
Та не судилося мені на жаль,
Тут відчувати радість і печаль.
І гордим можу бути я за те,
Що відродилося світилище святе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174364
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.02.2010
автор: Платон Маляр