"Мамо, чому мені в дитинстві не сказала,
Про листопад років в дорослому житті,
Що несуть мій корабель до старості причала,
В нестримному потоці,
з печалинкою в оці?
Я б не спішив втікти з дитинства,бо дні його святі."
"Сину мій,ріднесенький, коханий,
Не слухав ти б тоді моїх повчань,
Наївність молодості притлумлює потім старечі рани,
Я не хотіла,
Я б не змогла,
Спинить прекрасний лет твоїх юначих поривань.
В житті усе повинно мати своє місце,
Дитячий плач, юнацький сміх, старечий сум,
Його калейдоскопу крутячи колісце,
Ти зрозумієш,
Що нічого не вдієш,
Бо не спинити хід років у плині дум"
" Матусю рідна, тоді навіщо я родився?
Якщо не вгамувати насолоду від буття,
Я маю вічність в серці,
Я не наситився,
Я не напився,
Хмілю молодості...Несправедливе це життя!"
"Синочку, втіхи я тобі знайти не зможу,
Бо також колись була наївна й молода,
Роки принесли мудрість,та я все-одно себе тривожу,
Бо не забулось,
Все, що минулось,
І не змирити серце вже нічим, бо все-одно йому шкода..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173648
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2010
автор: Межа реальності