Казкові сни в казково тиху днину,
Я бачу зірку, що з ясних небес,
Як поклик часу, слідує за тими,
Хто невгамовно вириває час.
Ось так раптово зірка запалала,
Собі домівку нову завела,
На небі жити під покровом стала,
Її ж сусідка тихо плакала́…
Така маленька, а така яскрава,
Хоча стухати стала на очах,
То смерть вже слідує вогнем за нею,
Із небом вже її прощатись час.
Це жах, прокинулася в мить матуся,
Аж глянь, в колиску, плаче там дитя,
Несамовито сном вона злякалась,
До ранку просиділа над дитям.
То сон, в реальності все навіть гірше,
Дитя ростила матінка сама,
Виховує його вона без татка,
Бо тому не потрібне те дитя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173565
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2010
автор: Аліска