Я думав забути її
І гнав від очей милий образ,
Та знову шептали гаї:
- Забути, - то справа недобра.
Я рвав павутину тих днів,
Що виткало серце юначе,
Забути минуле хотів,
А згадку про неї тим паче.
Та листя шептало мені,
І вторили трави похилі:
- Не смій позабути ті дні
Замріяні , чисті та милі.
Лишаю лукаву межу, -
Забути, – це підлість остання.
Я каюсь, і тим дорожу,
Де мав хоч краплину кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173425
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.02.2010
автор: Рідний