Грудкою меду кладу себе у шклянку сну,
Де розчиняюсь в прянощах мольфарства,
Я дотиком долоні зітру твою броню
І присягну твій меч на захист свого братства.
У свідки зкличу трави і зорі всі навколо,
Нехай вінчають душі стожари смерекові!
Я сплю? Чи може тчу веселкою "ніколи",
Вплітаючи у себе із уст гердани крові.
Малюючи нову весну у твоїх снах пророчих
І запахи нічні в конверти знову сію,
Крізь кригу полюсів - екватор - твої очі.
Прокинутись?.. На жаль... По справжньому...Не смію...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173046
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.02.2010
автор: LaLoba