Сонце сідає...Боже світило,
День догора в туманній білі,
Ти будеш жити, тобі пощастило,
Твій чобіт ступа по сірій золі.
Блиск автомата й втомлений подих-
Ще не погас вогонь боротьби,
Я бачу в очах-холодних і гордих
Останні секунди моєї судьби.
Ти переміг...У грудях занило,
Порух ножа загасить життя,
Серце упало й просило безсило,
Пощади в безвір`ї, чи в Христі каяття.
Це ірреальність...Невже це зі мною?
Розум не здатен осилити страх,
Так хочеться жити,хоч пропащим ізгоєм,
Я вголос кричу:"Милостивий Аллах!"
Нове життя і втрачена совість,
і туга-безодня в цім крику сплелись.
Сонце сідає...Це випадковість?
Вже ніколи не буде того,що колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172970
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.02.2010
автор: Межа реальності