Зимі згадались холод і морози.
І вернісажі полонили скло.
А я згадала радість і мімози,
І все, що ніжно барвами цвіло.
Усі салюти, цитрусів оранжі
Вечірнє соло кращого з вітрів.
І щось нове в лютневому меланжі,
А щось старе зі мною поготів!
І не кажіть про вічні паралелі!
Це не абсурд! Це все було торік.
Ніколи не забути твого хмелю!
Чому один за десять чоловік?!
Сніги стомились, нудяться без діла.
Риплять сніги,-то все моя душа.
Не те щоб я тобою захворіла...
Не те щоб ти герой мого вірша...
Зима згадала, в мене амнезія.
Чому цвіла, як весняний тюльпан?
Нема нічого,словом, ейфорія...
Або, простіше, це лише капкан.
Так важко сонцю одиноко гріти.
Я знаю, спогад це уже не те.
Куди мені печаль свою подіти?!
А ти мовчиш! Зима собі мете...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171229
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.02.2010
автор: Інна Іріс