Каміння від стиду горіло,
Від поступу зранених ніг,
Здригалось, як падало тіло,
А в той час доносився сміх.
Юрба вирувала без впину
І,якби не варта вояк,
Того, що ішов до загину
За них же, стоптали б за так.
Каміння усе пам’ятає
Крізь років нескорений біг,
Бо кров його та зігріває,
Що капала з ранених ніг.
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171068
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.02.2010
автор: Рідний