"Ну що?! Ви скажете, що це лише маленький кулачок?
А впертий дух в очах- дитяча гра маленької дитини?
То знайте: час іде, і поки ви відкормлюєте свій бочок,
Міцніє мій кулак, і в серці зріє гнів дорослої людини.
Як прийде час, тоді спитаю вас за все, і будьте певні,
Не буде спокою у вас, ні вдома, ні в чужих краях,
Ми з братом пам`ять про дитинство збережемо ревно,
Про непростий і зовсім не дитячий його шлях.
Про те, як вдома тато постійно безробітний,
Проводив час, нудьгуючи, і тонучи у випарах вина,
А мама хліб пекла, та не для нас, пахучо-житній,
В Італії...А ми,як сироти-безбатченки,-то ваша в цім вина!
Дитяче горе не тривожить ваші думи,
І сльози на руїнах нещасної сім`ї,
Бо в головах у вас єдинна цінність- обсяг грошової суми,
В приватних володіннях для вас співають приватні солов`ї.
Та майте на увазі,що часи минають,
Я виросту, клянусь, і виросте мій брат,
І діти мого покоління з вас спитають,
За бідність, за страждання, за вічний ваш розбрат!
І як пісок розвіється на вітрі,
Так зникне в небуття епоха шахраїв,
Як зблисне помста на праведнім народнім вістрі,
Що розірве ланцюг терпіння народу бідарів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171054
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.02.2010
автор: Межа реальності