За дорогами знову дорога
і звикаєш до вулиць сліпих.
Десь в уяві печаль діалога,
що торкнулася вій твоїх.
Ти крокуєш все тим маршрутом,
не вриваючись в коло змін.
Так боїшся її забути,
бо без неї у снах один.
Підбираєш слова і жести,
ще надія десь там болить.
Обіцянки,в душі протести,
а тим часом вона не спить.
Не тому що про тебе мріє,
й не тому що чекає див.
Вона просто усе розуміє,
не шкодує чорнил і слів.
Поруч з нею лежать образи,
вони мертві уже давно.
Оживляють цей біль метастази,
наче з нею тепер за одно.
Ти ніколи її не впізнаєш,
як би сильно цього й хотів!
У очах божевільних зникаєш,
ти шкодуєш чорнила і слів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169707
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.02.2010
автор: Biryuza