Цей вірш написаний на уроці української мови, в якості твору на тему: « На Вітчизні сонце гріє, на чужині вітер віє…»
На вітчизні сонце гріє,
На чужині вітер віє.
На вітчизні гори, луки.
На чужині біль і муки.
Подивись навколо, брате,
Як цю землю не кохати?
Як цю землю не любити?
Як без неї в світі жити?
Ти послухай, хтось співає…
Соловей. Він теж кохає.
Ти послухай, хтось шепоче…
Вітер щось сказати хоче…
Хоче він людей спинити,
На чужину не пустити.
«Ну не їдьте, - він благає, -
Там ніхто вас не чекає.
Ну навіщо чужі гори,
Чужа мова, чуже море?
Розумію важко жити
Працювати і творити.
Стан країни піднімати…
Невже легше вам тікати?
Невже легше все забути?
Схаменіться. Люди, люди!»
Просить так не тільки вітер
Плачуть птахи, плачуть квіти.
Україна теж ридає,
Коли хтось її кидає.
«Сини й дочки зупиніться.
Я вас прошу поверніться
Стан держави підніміте.
Ну куди ви? Діти, діти!», -
Батьківщина просить, просить.
Розпустились русі коси.
Плаче небо сльозопадом
Сліди вкрились листопадом
Замітає правду вітер.
Полетіли в вирій діти.
Полетіли… Знову тихо
Замітає снігом лихо.
На вітчизні сонце гріє,
На чужині вітер віє.
Цього всі не розуміють,
Мрію в чужині леліють.
Забувають звідки родом,
Що були колись народом,
Що на Вкраїні хтось чекає.
Мало хто назад вертає.
02.2002р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169658
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.02.2010
автор: Ксенія Фуштор