До могили серцем притулюся,
Розповім про болі і жалі.
Розповім, як на широких крилах,
Принесли кохання журавлі.
До могили руки простягнувши,
Затужу, неначе немовля.
Попрошу поради у бабусі,
Попрошу із рук її тепла.
До могили принесу я квіти,
Покладу…І їх вкраде земля…
Та хіба ж таке в житті буває,
Що зігріє каменя стіна?
Тільки в сні я інколи блукаю
В небесах і бачу там її,
Я до неї руки простягаю,
Та говорять: - рано ще тобі.
А вона всміхається із фото,
та чомусь вуста її німі.
Не промовить з холоду ні слова,
Лиш знов прийде у нічному сні.
Як болить? Який тягар мовчати
Коли нікому все з серця розказать.
Коли хочеться на світ увесь кричати,
А приходиться, як завжди, промовчать.
Інколи я сльози ллю у тиші,
Інколи я злюся на життя.
Та згадаю я бабусі руки,
І засну, неначе немовля.
До могили серцем притулюся,
Розповім про болі і жалі.
Розповім про зради, про тривоги,
І про ті крилаті журавлі.
Я на мить в уяві уявляю,
Що до рук горнуся, як колись.
І на хвильку серце зігріваю
І в обіймах я тримаю вись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167988
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.01.2010
автор: Левченко Оля В.