Лебедині крила дарувала доля,
Та я їх не брала, така моя воля.
А коли відмовить не було вже сили
Їх взяла й сховала в сині небосхили.
Та роки летіли і синіли далі,
Ті в яких лежали крила золотаві.
Я про них забула, та життя тривало,
А мені на серці щастя було мало.
Сумувала довго, щоя наробила –
Я лебідка крила у житті згубила!
Довго сльози бігли, довго сумувала
Я на щастя власне кожну мить чекала.
Та тут раптом диво, серце так тріпоче,
Немов щось сказати мені воно хоче…
Дивляться на мене ніжно сірі очі
Чисті і безвинні, як зоряні ночі.
І тут доля мовить: « Я тобі давала
Крила лебедині, та ти їх не брала,
Ти могла б пірнати в повітряних шатах,
Та чомусь ти крила незхотіла мати.
Ось візьми ці крила, подаруй дитині,
Тій в якої очі ніжно сіро – сині.
І нехай літає немовля світами,
А за крила щастя подарує мамі».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167851
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.01.2010
автор: Левченко Оля В.