Розбрелись тумани понад Пслом.
Верболози потопили коси.
Я закохуюсь у тебе знов і знов
І в руках тримаю ранні роси.
Я тебе кохаю, як життя,
У коханні зрання зізнаюся.
В колосках, в затоптаних стежках,
Заблукати зовсім не боюся.
Навпаки…. Я йшла ними, блукала,
Солов’їні слухала пісні,
І купалася, неначе та дитина
У холодній луговій росі.
Я б забула про усі турботи,
Заблукала б у своїх думках.
У дитинство я своє пірнула ,
Яке вже загублене в роках.
Я кохаю! Чуєте? Кохаю!
Ці лісі, цю річку, цю красу.
Ці духмяні луки зеленисті,
Батьківщину вічну і святу.
Розійшлись тумани понад Пслом….
Верболози покупали коси.
Лиш у мене, на моїх очах
Залишились невблаганні роси.
2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167725
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.01.2010
автор: Левченко Оля В.