Паморозь накрила трави,
Знов зима шукає слави,
І за теплом шкодує віття,
Лист віддавши лихоліттю.
З тихим шурхотом сніжинок
Привітавсь у сні барвінок,
Й в небі вітер засміявся:
Королем тут він зостався.
Ніч сховала сонні зорі,
Темні тіні лиш надворі,
Вайлувато опустились,
Із землею поріднились.
Десь пташина заскімлила,
Може себе пожаліла,
Чи ,можливо, попрощалась,
З рідним птаством,й тут зосталась?
Я стою ж...Сумую...Плачу!
Їй в думках я шлю удачу,
Бо самотня залишилась,
Як і я зимі скорилась.
Довжелезним сірим ночам,
Криком жалю смерть пророча,
Позбиравши в намистини,
В пам`яті, тепла години.
О, незнанна,горда птахо,
Ти загинеш, бідолаха,
я ж залишусь із зимою,
Щоб вмиватися сльозою.
Буду сум до дна терпіти,
Щоб оцю зиму прожити,
Хоч і знаю, що натомість,
Серце знищить невідомість...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167113
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.01.2010
автор: Межа реальності