Ностальгія з`їдає зранені душі,
Живучи в серцях, на морі і суші,
За тим, що відгуло,
За тим, чого не було,
За тінями, яких не спіймати,
За мріями, яких не діждатись,
За піснями, яких не співати,
За часом, за яким не сховатись...
У неї запах дитинства,
У неї відчуття материнства,
Колір ночей безсонних,
В солодких обіймах любовних..
У неї голос сумління,
Характер німого терпіння,
Пам`ять вражень приємних,
В пориві до бажань таємних.
І скільки б не було теорій,
Ностальгія – дитина історій,
Плину безжального часу,
Минулого вічна прикраса.
Туманом забарвлює очі,
І мудрі старечі, й наївні дівочі,
Зродившися вранці,погасне на перехресті ночі,
з забутих снів перейшовши в слова пророчі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165969
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.01.2010
автор: Межа реальності