СКАЖЕНИЙ ШЕПІТ
Стіни і стеля…
( шепіт скажений )
Стіни,стіни,стіни…
( спантеличена і навіжена )
Напівжива, неначе сновида,
Вражена вибухом власного гніву
Сама у собі – вже набридло…
Здавлюють і долають стіни –
Ніби у склепі живу.
Від себе втікаю. Не спиниш
Стрілу. Чи обірвеш враз тятиву…
Здалеку здушена світом.
Самотності рубікон
Переступлю
і висмикну
кілок із серця свого !
Стіни, стіни, стіни
стіни і стеля
І ВСЕ !
Тікай! Шепіт вітру у спину,
Шепіт страшніший за крик.
З душі , з нутрощів вирветься
сила, вибух
зруйновано стіни-стіни-стіни…
Тікаю від навіженості
По гарячому лезу мостів,
Протиріччя і протилежності
зв’язую, зв’язую живучи. Живу чи?
23.08. 2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165441
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.01.2010
автор: gala.vita