Вечоровий наспів
Кругом так вогко, зимно-босо...
Додому йду. Чекаю безкінечний сонний потяг.
Він верещить,гуркоче, шмига носом,
Немов і справді сердиться на мене, чи на долю...
Орда думок звабливо тягне в морок.
Знов схлипують засмучено ботинки. Тужать.
Туман засів у лощині, мов ворог,
Розмоклі ліхтарі обмацують дорогу і калюжі.
Та на душі спокійно і затишно,
Наспівує мобільний про весну – пригрівся Нокій.
Бач, заскучав без мене , занудився...
З туману - ти - розхрістаний, смішливий, сонноокий.
А вдома чай. Соснові смолянисті
дрова шепочуть,мов провидці, в гарячковому екстазі...
І сірий кіт – наш оберіг домашній -
Так само сизий, як туман, розпочинає вечоровий наспів.
10.01.2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165289
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.01.2010
автор: gala.vita