Зриває на ноги
Не влежиш на спині –
Весна відрощує крила!
Ховатись несила – злетіла!
Розуму несповна – перехворіла
І... Слухай сюди, кінець цій холері –
Криголами вже трощать пустелю!
Зриває на крила –
Залежались стріли...
Мішені хвостаті по-між кущів
Причаїлись в сталевих жупанах,
в ілюзорно-непробивних шоломах...
Дивись , бо розсерджусь...
Не звір я,але й не людина,
Коли вістря нагострить весна!
Хапай голіруч стебла зелені,
Вогнем обпікай гортанннь,
У виючому піднебіннні
Водановий* струмінь відчуй!
Розрегочеться скрегіт металу,
Приймаючи жар мій, мов виклик,
Забрало твоє, мов фольгу зібгає
Березнем звільнений вибух!
Очей не ховай, я бачу
Шаленіючий гострий погляд...
На крила зіпнуся – стріляй!
Руками змахну, ніби мертва...
Нуж бо,ближче,піходь,
Мисливець?
Жертва?...Кілок у серці,може стріла.
Яка різниця – одна холера
А криголами уже тріщать,
знищюючи пустелю.
23. 03 2009р.
*Водан-Одін – бог Скандінавів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164824
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.01.2010
автор: gala.vita