Пелюстками закрий їй очі,
ніжнішими ніж серця почуття.
Розбитими долонями ще досі
згортається в її руках життя.
Бузковим ароматом вбий чуттєвість,
ненависну таку й жадану тінь.
І косами її пахла миттєвість,
коли цвіла душа, а зараз біль.
Як дикими і синіми очима,
як поглядом у пам'яті її,
ти закрутись у своїх грозах божевілля,
ховаючи маленьке серце у імлі.
Розбитими осколками глухими
ти вимальовуй нариси її колись.
Ніжнішими ніж біль, терпкими...
пастелями. Лиш в небо не дивись!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164136
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.01.2010
автор: тепла осінь