Кожна осінь твоя могла б останньою бути,
Як грішного раю солодкий трунок.
І тихий стогін темної облуди
Вбиває на устах твоїх цілунок.
І серце сколихнулось, і нічого
Тобі ховати вже у нім.
Далекий лист від духа твого
Прийшов. І йде подзвін.
Не думай більше. Хай живе
Таємним спогадом твоя любов.
Це пожовтіле почуття засне,
І більше не прийде немов.
Сумною музикою гоїш свої рани,
Боїшся розірвати ланцюги
Терпкої і п'янкої зради.
Та ти повинна хрест свій донести.
І хоч до ніг тобі пелюстки не кидають,
Й ніхто не утирає твоїх сліз,
Ти все ж ідеш. Терпіння маєш
Свій слід не залишати скрізь.
Мовчиш. І зрозуміть не важко
Як сонними очима ти тікаєш в світ.
Але ти - горда, і тобі не страшно
Ось так іти ще сотні літ.
Нехай твої уста ніхто не поцілує,
Нехай життя минає з кожним днем.
Ти будеш йти. І ти відчуєш,
Що ми усі тут просто так живем.
Твоя ж душа кричала десь на волі,
Ти твердо по своїх стежках ішла.
І ти, як ми, не покорилась долі,
Та спокою свого все ж не знайшла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163945
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.01.2010
автор: k-ivanka