Чоловіки…
І хто їх зрозуміє,
Коли потрібна ласка і любов,
Вони тоді, неначе зговорившись,
Немов вампіри, п`ють із жінки кров.
Чоловіки…
А ще говорять жінка,
Вибаглива, а інколи і зла,
А ви? Мені пробачте за відвертість
Буваєте так схожі на козла.
Чоловіки…
Забувши про родину,
У постіль до коханок біжите,
Недумавши, що десь біля віконця
Дружина із вечерію вас жде.
Чоловіки…
Та що тут говорити,
Всі зради ваші пройдений етап,
Бо жінку не так легко обдурити
Вас видасть навіть ваший нічний храп.
Чоловіки…
Та тільки – но недуга
Захватить анатомію у вас,
Як всі коханки миттю позникають
І біжете тоді ви вже до нас.
До нас - дружин, що ввечері чекали,
Що плакали сховавшись від людей.
Що на сорочці ґудзик пришивали,
Недосипали зраджених ночей.
А ми зітхнувши вам все вибачаєм,
Бо кращих вас у світі не знайти.
Знайдемо сили все це пережити,
Бо ви єдині в нас чоловіки.
2.01.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163899
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.01.2010
автор: Левченко Оля В.