Диким ангелом закрию біле сонце,
Воно і так не гріє з висоти.
Й не говоріть мені,що лише сон це,
Мені ж так мало теплоти!
Забутим спогадом злетить з крила пір'їнка,
І злиється із сніжно-білим тлом.
З моїх очей не впаде ні краплинки,
Бо я уже не граюся зі злом.
Холодні сутінки спадають на дерева,
Морозить. І снігом мете.
І я,немов ранкова королева,
Біжу у темноту крізь млу.
Спішу...щоб не погасли зорі,
Щоб раптом сонце не зійшло.
І все ховаю руки кволі,
Щоб не втекло моє тепло.
Під вітками замерзлої омели
Спиняюся. І потім знов біжу.
Та ще не ранок.Ні,ще чари не померли,
Ще не тривожили душу мою.
Мов дикий ангел, тягнуся до неба,
Не хочу,щоб згасала ніч.
Ну й що,що я ранкова королева,
Якщо всю ніч я не змикала віч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163673
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.12.2009
автор: k-ivanka