І знову чую, як небо плаче...
і тихо всюди, всі сплять неначе,
лише небо плаче.
Краплини ці відчуваю серцем,
розкажу дощу про життя нестерпне,
і він теж зі мною буде відвертим.
Минають ночі, стають холодні...
приходять дні і стають короткі,
а душі наші почуттями голодні.
Дивлюся вгору, і сірість лякає,
що буде далі і небо не знає...
добре, що дощ не минає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163549
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.12.2009
автор: k-ivanka