Розповідали верби про любов -
Їх просто річка слухати не вміла...
Хоч і давно уже її знайшов
Солодкий вечір весняного тіла...
Пасхальністю невичерпана ніч
В віках своє кохання залишає!
Із безлічі розвіяних облич
Одне чомусь ніхто не забуває...
Були від щастя теплі місяці
Морозних знаків на абетках світу.
Від юності – відбиток на руці
У вигляді прямолінійних літер...
Ризикувала молодість тоді,
Коли прийшла і щойно розказала
Про забуття. Про тіні на воді.
Про те, що нас іще й не дивувало...
В яких частотах народились сни
Джерельних впевненостей і амбіцій...
Невипадково зрадництва війни
Як наслідок цікавих пропозицій...
На всіх дорогах – тільки відкриття...
На всіх проектах – лише перші стріли...
Середньовічні зниклі викриття
Тебе давно уже заполонили...
Вогнем сердець й розподілом оман,
Що і тепер так актуально ниці...
Із джерела – величний океан.
Невичерпність - із тихої криниці...
Криваві рани – із не цих життів...
Блакитні очі – батьківські світила...
Як добре все-таки, що ти мене зустрів!
Як добре те, що я тебе зустріла!
І на відбитках польових стежок
Когось майбутня ніжність дожидає...
В річковій тиші лагідних чуток
Все та ж верба все те ж розповідає...
Про непідвладність часовим правам,
А берегам - про відданість безмежну...
І лише відгук (не моїм словам!)
Торкається надії обережно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162057
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.12.2009
автор: Юлія Радченко