Одного разу у тролейбусi

Я  сижу  в  душному  тролейбусi.Волосся  розвивається  по  моїм  плечам,перемiшуючись  iз  важкими  думками.Навiть  у  вiкно  дивитись  не  хочеться.Там  лише  дим,пил  вiд  машин  i  люди,якi  постiйно  кудись  поспiшають,  не  думаючи  нi  про  що.Дивлюся  на  людей,якi  так  само  зi  мною  страждають  у  цьому  задушливому  тролейбусi.В  них  порожнi  очi,вони  пiклуються  тiльки  про  себе.Я  схилила  голову  на  спинку  крiсла.Темнi  думки  ополоняють  мене  й  смуток  досягає  максимального  рiвня.І  в  цей  час  я  думаю:"Стоп!Так  не  можна!!!"Розплющую  очi.Раптом  тролейбус  рiзко  зупиняється-ми  потрапили  в  пробку.Дiстаю  iз  сумки  книгу  й  пориную  в  читання.Через  деякий  час  пiднiмаю  очi  й  бачу  хлопця,доволi  симпатичного,сидячого  новпроти  мене  з  такою  самою  книжкою  в  руках."Як  би  з  ним  познайомитись?"-Думаю  я.І  тут  менi  в  голову  приходить  смiшна  й  трохи  божевiльна  iдея.Я  вириваю  деякi  листки  зi  своєї  книги  й  рушаю  до  хлопця.Привiтавшись,роблю  наївне  лице  й  жалiюся  на  брак.Трохи  згодом  ми  забувши  про  нашi  кнмжки  балакаємо  про  те-се.Я  кажу"Менi  так  сумно,люди  мов  неживi,а  за  вiкном  мiський  пил.Печаль,та  й  годi"Але  вiн  на  це  сказав:"Не  сумуй,будь-який  сум  можна  перетворити  на  смiх.Он  бачиш  стовп?Нехай  вiн  буде  ясно  цвiтущим  деревом,на  якому  ростимуть  апельсини.Ой,вже  рушмв  тролейбус,нарештi"Через  декiлька  хвилин  вiн  сказав:"Вже  моя  зупинка,менi  потрiбно  йти,до  зустрiчi!"Я  посмiхнулася  йому  в  слiд  i  знову  ж  таки  подивилася  за  вiкно."А  якщо  он-той  мiст  перетворити  на  веселку,а  ґрунт  у  тепле  озерце?"-Подумала  я.Згодом,я  перетворила  пил  на  метеликiв,а  людей  на  безтурботних  нiмф.Тепер  за  вiкном  було  не  мiсто,а  гарна  поляна  всiяна  квiтами.Я  незчулася,коли  тролейбус  зупинився  на  моїй  зупинцi.Йшли  днi  за  днями,мiсяцi  за  мiсяцями,і  я  вже  почала  забувати  про  ту  пригоду  в  тролейбусi,знову  поринула  у  життя  мiста.Але  одного  дня,коли  я  бiгла  у  своїх  справах,мiй  телефон  задзвенiв.Коли  я  взяла  слухавку  й  почула  голос  того  хлопця  з  тролейбусу,передiмною  розцвiла  та  поляна  повна  вражень."Ти  навчив  ммене  мрiяти,дякую!"-Тихо  сказала  я.І  я  вам  бажаю,щоб  ви  навчилися  жити  у  своєму  свiтi,адже  ми  самi  будуємо  свiй  свiт!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161849
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.12.2009
автор: Бджiлка