Муза вмерла, так як і твій погляд...
Засвітив востаннє і затих...
Залишився тільки гіркий спогад,
біль і теплий відчай знов притих.
І стоїш, засвічений промінням
лагідного смутку і жалю.
І шепочу слово, мерехтіння
місяця все вкрило. "Ну чому?!"
"Ну чому все так, а не інакше?"
Знову я одна, а ти мовчиш...
Мебо дивиться на нас і тихо плаче...
І злопам'ятною стала тиш.
Ми мовчанням все уже сказали?
Поглядами крали серця із душі.
Ми, не знаючи цього, кохали,
залишаючи у своїх снах місця пусті.
Спопелялись очі, і згорали душі
Через тихий шелест смуткових листків.
Моя муза вмерла так, як і твій погляд...
Спопелив востаннє, згас, затих....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161364
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.12.2009
автор: тепла осінь