На зорі, коли ти міцно спиш,
До грудей твоїх притулю вухо.
Хай воно там нищечком послуха
Стукіт твого серця. Ти лежиш,
Краєм вуст всміхаєшся видінню,
Усмішка твоя легкою тінню
Пробігає і зникає десь...
Раптом ти потягуєшся весь
І мене до себе пригортаєш,
Лагідно і міцно притискаєш,
Мов боїшся, що кудись піду -
Ні, коханий, я ось тут лежу...
Лагідно крізь сон мене цілуєш.
Ти цього не знаєш і не чуєш,
Ти собі спокійно мирно спиш,
Але твій легенький поцілунок –
Це найкращий ранішній дарунок.
Задрімаю біля тебе й я.
Голову вмощу тобі на груди –
Хай собі моє дрімливе вухо
Стукіт серця рідного послуха.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161252
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2009
автор: Адель Станіславська