Така собі холодна паралель...
Такі собі невиправдані сльози...
Чийогось щастя вдячна акварель,
Що не відчула жодної погрози...
Що вже давно заволоділа днем...
Що на обіди витратила вечір...
Яка різниця, хто коштує джем.
На кожнім кроці – причаїлись втечі...
На кожен погляд – вишиванки див.
На кожний подив – перелицювання...
В одних руках – букети всіх полів,
У іншім полі –лиш рукостискання...
Лише кохання. Лише наперед
Для майбуття броньована хвилина...
Тривог. Невдач. З гіркого цукру – мед...
Відрад. Світанків. З попелу – вуглина...
З долонь приємних – м’якість теплих ґрат...
З десниць холодних – вперті старожили...
Збирає степ солодкий виноград,
Чекає вишня, щоб її любили...
Несе у хвилі обмілілий рік
Турботи райдуг із низької скелі...
І дорікає знов дівочий вік,
Що не на тій спинився паралелі...
А неймовірність - як блакитний птах...
Лишилось тільки простягнути вії...
Й рожева правда (зазвичай в літах)
Чиїмось серцем знов заволодіє...
Хворіло небо – й те без лікарів
Само здолало віруси квіткові...
Тобі ж (я знаю) вистачить і слів -
Все починається завжди з любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161209
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2009
автор: Юлія Радченко