Тривалий гніт неакустичних марень
Й якісь смішні обрамлення героїв...
В фієстах справ - амбітні тротуари,
Які завжди спілкуються по двоє...
Не схоже світло. Ні на мерехтіння
Звичайних до незвичності росинок...
Ні на минуле образне коріння,
Яке літа ніяк не пересилить...
Простий до лаконічності відбиток...
Романів. Чисел. І гламурних майок...
А снігопадів знову не спинити,
Хоча їх влітку майже не буває...
А річка тане. А серпанки плачуть.
Доріг. Фіранок. Філософських рамок...
Перемагати – це ж іще не значить
Сприймати щастя за його уламок...
Лишати образи без перевтілень...
Губити вимисел на перехрестях...
Кохатись тінь тепла давно навчилась,
Та не змогла опанувати честі...
І не від себе відганяє стогін
Солодких ліній на зефірних квітах
Утаємничена чиясь дорога,
Яка також не вміє половіти...
А простір байок охопила сила
Відомого морального розбою...
Й на роздоріжжі, де усіх простили,
Завжди серця ідуть кудись по двоє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160823
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.12.2009
автор: Юлія Радченко