Я вимальовую твій силует в пітьмі
І уявляю, що ти зараз біля мене.
Вдивляюся у стіни ці німі
І бачу в них життя, таке буденне.
Кидаю я свій погляд за вікно,
Там динамічно рухаються люди.
І знов про тебе думка, всеодно,
Серце кричить - його не забуду.
Підводжу очі вверх там стеля є -
Вона говорить про кохання знову.
У грудях чую серце я своє,
Котре з душею вже готує змову.
Вони так хочуть розум мій звести
До того, щоб і він хворів тобою,
А він давно прагне покласть хрести.
На тій любові, котра є журбою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160449
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.12.2009
автор: Надія Осіння