Промокне світ від моїх сліз,
Я знову плачу, знову серце коле жаль.
Мене проймає біль наскрізь,
І очі дивляться удаль.
Сідаю за фортепіано,
І перебираю клавіші руками.
Мені сумних пісень стає замало,
І я кидаю в небо сторінками!
Акордами знесиленого серця
Я напишу собі нову історію.
Нехай звучить мінорами вона,
Нехай стане дозою морфію...
Сльозами очі переповнились сповна,
І капають, мов дощ, на списані листки.
Мене знесилила моя душа,
Що й в голові не поміщаються думки.
Я тихо щось мугикаю з Шопена,
І грію клавіші руками...
Моя надія ще зелена,
А біль у венах хлюпотить річками.
Та сліз моїх мені не жаль,
Їх стукіт додає у пісню ритм...
І вітер ноти забирає вдаль,
Мов пелюстки зотлілих битв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160253
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 10.12.2009
автор: k-ivanka