Я бачу – в ночі рідкісні кульбаби
Живуть напрочуд талим голосам...
Користуватися навчилась скрабом,
Чи мною він - давно навчився сам...
Ходжу навшпиньки – хочеться злетіти!
Ловлю, як обрій, поштовхи життів...
А навкруги – найвеселіші квіти...
Заволоділи грою почуттів...
Трава росте, як руки опромінень...
Відчутно лине життєдайна мла...
Навчилась легко розмовляти з тином,
Ще ж нещодавно – гордою була...
Наперекір нанизувала жито
На щось незвично – від чиїхось втеч...
Я вмію щиро й віддано любити
Найтяжчим втратам й зрадам всупереч...
Я не повірю, що зникають рани...
Їм у віках призначено боліть...
Ростеш і ти – мій незборимий ранок...
У граматичних ознаках суцвіть...
На фонетичних рівнях тішиш спокій...
Орфоепічним подихом доріг...
Параболічно вирівняні кроки
Ступають вперше на кривавий сніг...
Я щось шукаю – приязне й глибинне...
Перегортаю райдужне сміття...
Весна в життя приходить безупинно...
Вона для мене – це усе життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159989
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.12.2009
автор: Юлія Радченко