Вона в тумані засинала тихо,
У квітах бавилася з цвіркунами...
Так щиро колисала ехо,
П\'янила поле ніжними піснями.
У душу заховала морські хвилі,
У травах обігріла своє серце.
І співи соловейка милі
Хотіла в білий світ віднести.
Та раптом все змінилось навколо,
І на щоках забриніла сльоза,
Лиш вітер в полі співав своє соло,
І пила ніжність кришталева роса.
_*_А ти не плач,не плач,не плач,
Нехай вітри осушать сльози!
А ти не плач,не плач,не плач,
Нехай твій смуток вип\'ють грози! _*_
Летіли караванами у вирій журавлі,
Її єство проймали дрібним жалем.
Співали: \"Ми також одні!\",
Прощалися з зеленим гаєм.
Вона лежала серед спілих трав
І обіцяла все змінити в світі.
Їй на сопілці соловейко грав,
І варто було жити і радіти.
Та раптом все змінилось навколо,
І щирими сльозами зарясніли очі...
Побігли потічки до губ солоні,
Які у поля просили помочі.
_*_А ти не плач,не плач,не плач,
Нехай вітри осушать сльози!
А ти не плач,не плач,не плач,
Нехай твій смуток вип\'ють грози! _*_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158810
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.12.2009
автор: k-ivanka