Бруківками тв́ої крила
під ноги мої лягли,
Шляхами дивного Києва
Розправитись вверх не змогли.
Здираються вперто Узвозами
Душ прадавніх м"ятні чаї,
Вмивають думки сво́ї сль́озами
Містом принишклим чомусь нічиї.
Ліхтарі. Звідусіль стоголоссями
Проривається вулиць лижня
Крізь віки. Кр́оками босими
Я знову тво́я княжна.
Вливаюсь в стін́у тв́ою мріями,
Будуючи мур із каз́ок,
Наосліп комусь протидію я,
Народивши з туману стрибок.
Боючись сполохати буденністю
Я торкаю тебе упівсили;
Собою злелію повністю
Вічно-древнє місто Атілли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155189
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.11.2009
автор: LaLoba