Світанок не скоро,мій погляд на стелі,
в руці я без втоми тримаю портрет.
В душі сіра пустка, я ніби в пустелі,
і тільки пливе сизий дим сигарет.
Ще будуть світанки, в тумані від диму,
у роздумах ночі , кошмари у сні.
Створили так складно нещасну людину.
А може це щастя?....Що біль у мені!
До тебе торкався,вмирав у обіймах,
родився, воскрес і не вірив очам,
а потім ще довго, стояв на колінах.
з поклоном молився, небесним дарам.
Весь шлях на Голгофу, пройшли ми обоє,
кричав дикий натовп,плював нам услід .
Під градом каміння стояло нас двоє,
ще юна дівчина і сивий як дід.
Душа пнулась в небо з побитого тіла,
а камінь все падав…У злобі лихій,
забули в екстазі, що притча веліла,
хай кидає той, хто немає гріхів…..
Тобі збудували, тюремні хороми.
А я відчуваю самотності страх.
Не треба в подяці вже бити поклони.
Тепер буду знову - келійний монах!
28.08.20009 р.
подивитися можна тут- http://www.youtube.com/watch?v=MTuFIfSvI_0
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153788
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.11.2009
автор: Олексій Тичко