Як ніжно плаче осінь,
як вона страждає!
Додолу очі опускає,
і, тремтячи, красу скидає,
себе на муки прирікає,
стає невільною, пустою,
стає холодною такою,
що плач її пожовклих сліз
стає чарівним кришталем...
Гілками захищаючись од вітру,
втікає в безвість нерозвідну,
калюжами лишає сльози,
щоб ніодні небесні грози
не пробудили в ній надії,
що час не йде,
зима не прийде...
Голубить темно-жовті хризантеми
і пелюстки кидає в небуття...
Ця осінь справді плаче -
скоро вже зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153650
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.11.2009
автор: k-ivanka