Загублені миті, розтерті в звичайності часу,
Аж сиві берези вляглись до самої землі.
Ти роки крадеш із якоїсь десятки запасу,
Щоб губи мовчали і мовчки збрехали мені.
Густими дощами поголені темні дороги.
Ти досі у піжмурки граєшся в тій темноті…
Що в сивих беріз від чекання стомилися ноги
Я краще помовчу, аби не збрехати тобі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149023
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.10.2009
автор: Христя Волощак