Пересiяне поле незабутньоi мрiї
Залишило на згадку вiд дитинства рiллю.
На безмежних просторах наче вiтер повiяв,
Щоб донести надiю - серцевину жалю.
Лiсосмуги стiною зберiгали бажання,
Про кохання щасливе, що зiгрiє лiта.
Поцiлунки дiвочi, нiби спроба остання
Поєднати навiки нашi нiжнi вуста.
Завiтаю в минуле неосяжним промiнням,
Заховаюсь у травах босоногих стежин:
Мою душу тривожать i роса, i камiння,
Бо дарують натхнення розвiяних днин.
На свiтанку злiтають заклопотаним птахом,
Десь за обрiй смаглявий полоненi думки:
Назбирати краплинок з синьоокого даху,
Почуттями пролитись у вiршах залюбки.
Зачароване слово крiзь негоду струмоче,
Закликає привiтно загадковiстю снiв;
Кришталево палають зорепадами ночi,
Розливають кохання голоси солов'їв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146041
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2009
автор: Петро Корнійчук