Я сплю.
І наче наяву
Лечу в горах Кавказу.
Я гори знаю ці, тому
Впізнав я їх одразу.
Навколо вишини блакить.
Там серед хмар я рину.
Дивлюсь на скелі сам висить
Прикована людина.
Красивий, гордий чоловік.
Сам цілий. Тільки в ранах бік
Кровавих і жорстоких.
Навіщо сон мені такий?
Про що Зевс натякає?
Чи кара – той нестерпний біль?
В людей вогонь палає.
То справа Прометея рук:
Дав він тепло і світло.
За це зазнав нестерпних мук.
В людей життя розквітло.
Та люди цей святий вогонь
В напалм перетворили.
Вогонь як кара.
Охолонь!
На що марнуєм сили?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142390
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.08.2009
автор: Максименко Л.