"Я маю в серці те, що не вмирає." Леся Українка
Іти у Вік Новий, щоб переповнилась і вийшла з берегів сердець ріка Надії.
У Bік Новий - без прагматизму, злості, заздрощів і страху з безнадії.
Поглянь, у небі знов палає горицвIт сузір´я Зродження і Воскресіння -
прийнявши біль очисний в душу, плачеш, усміхаєшся, Людино,
здіймаєш руки вгору й відчуваєш, як ростуть вже за плечима крила -
немовби Феніксом із попелу встаєш із гріху попереднього століття,
щоб жити й помирати так, немов Ікар, за те, у що так свято віриш,
а не за те, щоб знов покоштувавши зваби з дерева Пізнання,
насиченої труйкою солодкою утилітарних змій-імперативів,
зустріти Зло й душі в пустелі безпритульне існування.
Іти в Життя, достойно стріти смерть і не втрачати віру:
коли у серці є Любов, тоді й на Вічне є жива Надія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142070
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.08.2009
автор: Vikta