Обіцянок не треба, не треба ніяких пробачень:
Щира дяка за те, що у серці зі мною ти є,
А на те не звертай, що я серджусь, бува, що й заплачу:
Швидко літечко-літо останнє минає моє.
Вже скінчились жнива, промайнули веселі обжинки,
Яблуневий (Великий) надходить із осінню Спас,
Відлітають лелеки у теплі країни чужинців,
І тихесенько з вітром північним надходить журба.
Серпень крихти зірок розкидає на щастя, на долю,
Вже втомилась чекати коли хоч одну, та зловлю,
Діамантовим пилом вони притрусили тополі,
Ще й на душу осіли немов гіркота полину.
Павучок без упину пряде золоте павутиння,
Незабаром і бабине літо як подих злетить…
Запастись я ще встигну у сонячних днів ластовинням,
Кожен день вип’ю свій як цілунку солодкого мить.
Обіцянок не треба, не треба ніяких пробачень:
Тільки в зиму холодну нізащо мене не пускай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141763
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.08.2009
автор: Катя Андриенко