Я примушу себе замовчати,
І тепло залишу за дверима –
Безпідставну, жорстоку розплату
Маю я за любов невмолиму.
Та в мовчанні моєму небо…
Та в мовчанні моєму зорі…
Запитання німі до себе,
І від мрії сліди прозорі.
Я примушу себе замовчати,
І сльозами насичуся вповні,
Як стискатимуть душу лещата –
Непідкупні, незримі, невтомні.
Та в мовчанні моєму слово…
Та в мовчанні моєму віра…
І вітрів простота казкова,
І мелодія ніжної ліри.
Я примушу себе замовчати
В такт фальшивих,
сповільнених терцій,
І під Реквієм тихо на страту
Поведу своє змучене серце.
І мовчання наповнить груди,
І в мовчанні пов'януть квіти.
Дуже важко і боляче буде,
Та я зможу і мовчки любити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140318
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.08.2009
автор: К@труся